Хижі (Carnivora) (від лат. carо − мʼясо, vorаre − пожирати) − досить різноманітний ряд плацентарних ссавців, що включає понад 260 видів. В той час як деякі, наприклад велика панда, майже винятково травоїдні (хоча й можуть іноді їсти рибу, яйця і комах), майже всі інші їдять мʼясо як їх основний компонент дієти: деякі, як кішка, майже винятково, інші, як ведмідь і лисиця, більш всеїдні. Члени ряду хижих мають характерну форму черепа та характерні ікла та хижі зуби.
До ряду Хижі належать тварини, які живляться переважно тваринною їжею. Вони мають добре розвинені ікла, один кутній зуб з кожного боку щелепи перетворюється на так званий хижий. Він великий за розмірами, з гострим ріжучим краєм: за його допомогою тварини подрібнюють кістки, перерізають сухожилки тощо. Довжина тіла хижих від 12-30 см (маса тіла ласки від 40 до 100 г) до 3 м (маса тіла білого ведмедя сягає 1 т). Головний мозок добре розвинений і досить обʼємний: кора півкуль утворює борозни і звивини; це зумовлює складні форми поведінки.
Відомо близько 240 видів тварин з ряду Хижі (в Україні - 17). Вони поширені на всіх континентах, за винятком Антарктиди (до Австралії хижі потрапили після її колонізації). Більшість хижих веде наземний спосіб життя.
Розрізняють сім родин наземних хижих тварин: вовчі, або псові, ведмежі, котячі, єнотові, куницеві, віверові, гієнові. Згідно з деякими класифікаціями хижих ділять на дві великі групи − сухопутних хижих, що живуть на суші, і тварин групи ластоногі, що мешкають у воді. Ластоногі хижі діляться на три родини: моржеві, тюленячі та вухаті тюлені. Розглянемо дві родини, а саме родину Куницеві (Mustelidae) і родину Котячі (Felidae).
Родина Куницеві – Mustelidae
Куницеві, куничні, кунячі або тхореві (Mustelidae) − родина ссавців ряду хижих. Є однією з найбільш багатих видами родин ссавців. Куницеві сформувалися приблизно 40 мільйонів років тому і їх розміри для хижаків досить малі. До куницевих відносяться куниці, норки, видри, борсуки, тхори та подібні тварини. Куницеві вміють добре пристосовуватися до різних умов, тому представлені у всіх частинах Землі.
По числу видів і родів родина куницевих − найчисленніша і ряді хижих. У ній налічується біля 56 видів, які обʼєднуються в 21-22 роди і 2 або 4 підродини. Види, що обʼєднуються в родину куницевих, вельми сильно розрізняються будовою тіла, способом життя і адаптивним пристосуванням до місця існування. До родини входять дрібні (найменші в ряді) або середні хижаки. Довжина тіла від 11 (мала ласка) до 150 см (калан), маса від 25 г до 45 кг. Самці в середньому на 25 % більші за самок.
Камʼяна куниця, или білодушка − Martes foina
Хижий ссавець з родини куницевих (Mustelidae). Є найбільш поширеною куницею в Європі і єдиним видом куниць, що не боїться мешкати поблизу людських селищ.
Будова тіла камʼяної куниці звичайна для свого роду, з довгастим струнким тулубом і відносно короткими кінцівками. Хвіст досить довгий і пухнастий. Від лісової куниці вона відрізняється формою і забарвленням шийної плями. У камʼяної куниці воно біле і роздвоєне, а також може тягнутися до передніх лап, тоді як у лісової куниці воно жовтувате і округле. Ці тварини досягають довжини тіла від 40 до 55 см, а довжина хвоста складає від 22 до 30 см. Вага камʼяної куниці коливається в межах від 1,1 до 2,3 кг.
Камʼяна куниця населяє велику частину Євразії. Її ареал розповсюдження тягнеться від Піренейского півострова до Монголії і Гімалаїв. Спеціально для полювання на хутро, інтродукована популяція існує і в американскому штаті Вісконсін. Це єдиний представник роду, що не мешкає виключно в лісовій місцевості. Камʼяна куниця віддає перевагу відкритій місцевості з чагарниками і окремими деревами, часто камʼянистому ландшафту, що дав їй її назву. Камʼяні куниці є всеїдними тваринними, проте споживають перш за все мʼясо. Вони полюють на дрібних ссавців (наприклад, гризунів або кроликів), птахів (також споживають їх яйця), жаб, комах та інших дрібних тварин. Влітку важливу частину їх раціону складає рослинна їжа, перш за все ягоди і фрукти. Середня тривалість життя в дикій природі складає три роки, найбільш успішні особини доживають до десяти років. У неволі камʼяні куниці стають набагато старшими і доживають до 18 років.
Куниця лісова − Martes martes Linnaeus
Один із найбільш типових представників роду куниць, так само як і родини куницевих в цілому. Кінцівки дещо довші, ніж у подібного за розмірами земляного мешканця тхора, ступні взимку мають багато пуху. Кігті дуже гострі, вигнуті, це власне повʼязано із властивим способом життя на дереві. Голова невелика, із загостреною мордочкою, вуха з округлими вершинами. Волосяний покрив дещо грубіший. Загальний тон кольору зимового хутра рудовато-каштановий із сіруватим вкрапленням. Черево має такий же колір як і спина, лапи і кінець хвоста темніші.
Всіма рисами своєї морфології й екології лісова куниця тісно повʼязана з лісом − навіть більше, аніж інші її родичі. Цей звір зустрічається в різних за типом лісах, але віддає перевагу тим, де більше ялини і близьких до неї хвойних порід. Однак, з великим задоволенням заселяє ця куниця і рівнини, і гірські ліси. Та все ж, в горах найчастіше вона зустрічається в долинах рік і джерел.
Норка європейська − Mustela lutreola Linnaeus
Європейський представник родини куницевих (Mustelidae), поширений на території Іспанії, Франції, Румунії, України, Росії. Колись вид був поширений по всій Європі, але зараз зник на більшій частині свого ареалу. Місця перебування: береги невеликих заплавних озер, річок, гірських потоків з добре розвинутою прибережною рослинністю.
В Україні налічується близько 1200 особин, найбільше − на Закарпатті і Передкарпатті – 600. Веде осілий спосіб життя; лише нестача їжі, замерзання або висихання водойм змушують тварин до міграції. Активна переважно у сутінках та вночі, за хмарної погоди − вдень. Для житла використовує прикореневі порожнини, старі нори водяних тварин, дупла дерев тощо. Добре плаває. Живиться рибою, жабами, раками, водяними комахами, молюсками, дрібними ссавцями, іноді птахами. Самка раз на рік (квітень - травень) після 40-43-денної вагітності народжує до 7 малят (частіше 3-4). Статевозрілою стає в 9-11-місячному віці. Цінний хутровий звір. Розмножується добре. Розводять на звірофермах.
Видра річкова − Lutra lutra
Європейська річкова видра або видра звичайна відноситься до виду хижих ссавців із родини куницевих. Видри ведуть напівводний спосіб життя. Вони мешкають в прісних водоймах, озерах і річках.
Видри є досить великими тваринами (довжина її тіла 55-95 см, а вага доходить до 10 кг.). Тулуб її сильно витягнутий, він тонкій і дуже гнучкий. Річкова видра має довгий (близько половини довжини тіла) хвіст і короткі лапи. Її пальці з’єднуються плавальними перетинками. Хутро блискуче, щільно прилягає до тіла. Влітку хутро видри тільки трохи коротше і рідше, ніж взимку.
Європейська річкова прісноводна видра зустрічається на великих просторах, що охоплюють майже всю Європу (крім Швейцарії та Нідерландів), Азію і Північну Африку.
Всі видри ведуть напівводний спосіб життя, вони прекрасно пірнають, плавають і добувають собі їжу у воді. Живуть ці тварини переважно в лісових річках, які багаті рибою, рідше селяться по берегах озер і ставків.
Борсук європейський, або лісовий − Meles meles
Борсук європейський, або лісовий (Meles meles) − вид класу Ссавці (Mammalia) ряду Хижі (Carnivora) родини Куницеві (Mustelidae). Тварини цього виду ведуть наземний спосіб життя, риють підземні сховища − нори − складної будови. Активні переважно в темний час доби. Мають широкий спектр живлення. У північній частині ареалу впадають у зимовий сон.
Тіло міцне, товсте, клиноподібне, вкрите грубим, розпушеним, звисаючим, переважно остьовим хутром та обрідним, мʼяким і пухнастим підшерстям. Гола на кінці морда загострена, очі малі. Вуха короткі, округлі. Шия товста, конусоподібна. Хвіст короткий. Ноги присадкуваті, масивні, ступні широкі, стопохідні, пальці масивні з довгими кігтями.
Довжина тіла самців становить 62-90 см, хвоста − 12-20 см, ступні − 9-13 см. самиці дещо менші. Маса тварин значно коливається впродовж року. Влітку самці важать 7-13 кг, восени їхня вага може сягати 20 кг.
Хутро полово-сіре з домішкою темного на спині та половим відтінком на боках. Навколо рота й спереду морда біла. Така ж широка біла смуга проходить зверху голови до потилиці й шиї.
Борсук європейський поширений в усій Європі, на схід до р. Волга, в Малій та Передній Азії, на Кавказі, півночі Ірану та Афганістану, півдні Середньої Азії.
Ласиця або ласка мала − Mustela nivalis
Ласиця або ласка мала (Mustela nivalis) − ссавець родини Куницевих (Mustelidae), найменший представник роду Мустелових (Mustela), найменша форма надвиду «ласиць» (Mustela nivalis s. lato).
Переносить широкий діапазон середовищ існування, включаючи ліси, сільськогосподарські угіддя, травʼяні поля і луки, прибережні ліси, полезахисні смуги, альпійські луки і ліси, чагарники, степи і напівпустелі, прерії і прибережні дюни. Вид зустрічається від рівня моря до, принаймні, 3860 м.
Ласка мала має довге струнке тіло і короткі кінцівки, довгу шию і плоску вузьку голову, великі чорні очі і досить великі округлі вуха. Літній волосяний покрив близько 10 мм в довжину і в цілому шоколадно-коричневий на спинні. Білий низ часто має коричневі плями або клапті. Лінія переходу між верхнім, коричневим і нижнім білим кольорами рівна в більшості форм і нерівна в деяких європейських і американських форм. Зимовий волосяний покрив становить близько 15-16 мм в довжину і абсолютно білий в північних популяцій, але залишається коричневим у південних популяцій. На кожній лапі 5 пальців. Пальці закінчуються гострими невтяжними вигнутими пазурами; підошви, за винятком подушечок вкриті волоссям.
Тхір лісовий − Mustela putorius
Тхір лісовий, тхір звичайний або тхір темний (Mustela putorius) − ссавець ряду Хижих, що представляє рід Mustela з родини куницевих. Цінний хутровий звір. Тхір чорний − типовий звір широколистяних лісів Полісся і Лісостепу, частий мешканець сільських садиб та курників. З 2009 року в Україні під охороною: внесений до Червоної книги України (категорія «неоцінений».
Довжина тіла 29-48 см, хвоста − 11,5-18,7 см, маса − 0,6-1,9 кг. Тіло витягнуте, відносно масивне, ноги короткі. Морда витягнута, з широкими заокругленими вухами. Хвіст пухнастий, відносно короткий, лише трохи виступає за кінці витягнутих назад задніх лап. Хутро пухнасте, з рідким остьовим волоссям, довгим на задній частині спини і поступово коротшим до переду. Загальний відтінок забарвлення темно- або чорно-бурий, зумовлений різною інтенсивністю темного кольору остьового волосся. Найтемніші боки шиї, горло, груди, передні і задні кінцівки. Нижня ділянка тіла темно-бура. Морда і кінчики вух сірувато-білі. Між очима темна поперечна пляма у вигляді маски. Хвіст по всій довжині темно-бурий або чорний. Улітку хутро коротше, рідше і темніше.
Веде переважно нічний спосіб життя, особливо активний у місячні ночі. На полюванні переміщується великими стрибками, обстежуючи різні схованки. За одну ніч долає 5-10 км. Може лазити по деревах, добре плаває. При переслідуванні вводить в дію пахучі залози, виділення яких мають неприємний запах. Знищуючи багато польових і лісових шкідників, корисний у сільському і лісовому господарстві. В той же час тхір чорний − кровожерний хижак, який може завдавати значних збитків у господарстві людини, знищуючи корисних птахів, спустошуючи курники.
Соболь − Martes zibellina
Соболь (Martes zibellinа) − ссавець з роду куниця (Martes) родини куницевих (Mustelidae), типовий мешканець тайги.
Довжина тіла 34-52 см, вага 1,8 кг; тіло струнке, гнучке, хвіст (довжина 11-19 см) пухнастий, кінцівки досить короткі й товсті. Хутро від жовтобурого до чорнобурого, дуже густе, довге, шовковисте. Хутро у різних підвидів суттєво розрізняється за забарвленням і мʼякістю. Найвідомішим і найкоштовнішим є хутро баргузинського соболя.
Сучасне поширення повʼязане з лісами на схід від Печори до Тихого океану. У минулому соболь був поширений значно далі на захід, зокрема й в Україні у північній частині лісової смуги (Сокур, 1961). У місцях перекривання ареалу з куною лісовою (Martes zibellina), зокрема на Уралі, часто зустрічаються гібриди, які мають назву «кідус» або «тумак».
Цінний мисливський звір від часів Русі до сьогодення. Також соболя розводять на звірофермах, у тому числі й в Україні.
Родина Котячі (Felidae)
Котові або котячі (Felidae) − родина ссавців ряду хижих (Carnivora). Це найбільш спеціалізовані серед хижих тварини, пристосовані до добування тваринної їжі шляхом підкрадання, підстерігання, рідше переслідуванням. Розміри широко варіюють: від 34 см і маси 1,5 кг (чорнонога кішка) до 3,8 м і понад 275 кг (тигр). Кінцівки пальцеходячі, передні − 5-палі, задні, − 4-палі. У всіх видів, окрім гепарда і суматранської кішки, кігті втяжні. Зубів менше, ніж у решти хижих, (28-30), тому морда коротка, а голова виглядає округлою. Зубна система різко вираженого мʼясоїдного типу. Язик покритий дрібними, загостреними роговими сосочками, які допомагають котячим вишкрябувати мʼясо з кісток і чистити хутро. Хвіст у більшості видів довгий. Забарвлення від сіруватого до рудувато-бурого, як правило зі смугами, плямами, крапками або розетками. Волосяний покрив низький, більш пухнастий у північних і високогірних видів. З органів чуття краще розвинені слух і зір; нюх слабий. Кішки здатні чути дуже високі звуки − частотою до 50 000 Гц, (людина до 20 000 Гц).
Спосіб життя котячих переважно сутінковий, присутінковий і нічний. Живуть вони поодинці або сімʼями, леви утворюють прайди. Дрібні види розмножуються щорічно або частіше, наприклад домашня кішка; великі − раз на 2-3 роки. Дитинчат у дрібних видів до 5-6, у великих до 2-4. Дитинчата народжуються сліпими і безпорадними. Виховує дитинчат мати, батько піклується про них тільки в окремих випадках. Тривалість життя до 30 років.
Тигр амурський − Panthera tigris altaica
Тигр амурський (Panthera tigris altaica) − підвид виду тигр роду пантера (Panthera), один з найрідкісніших підвидів тигра (Panthera tigris). Також є найпівнічнішим тигром та занесений до Червоної Книги РФ та Китаю. Він є найбільшим з підрізновидів тигра. Інші назви: тигр сибірський, східно-сибірський, уссурійський, маньчжурський, північно-китайський.
Ареал проживання тигра зосереджений на південному сході Росії, по берегах річок Амур і Уссурі в Хабаровському і Приморському краях; всього в Росії на 1996 рік налічувалося близько 415-476 особин. Близько 10% (40-50 особин) популяції амурського тигра мешкає в Китаї (Маньчжурія). Деяке населення називало тигра «Амба» (великий), щоб не накликати біду. У зоопарках світу на 20 лютого 2007 року містилося 450 особин.
Висота тигрів чоловічої статі 107-110 см. Довжина самців без хвоста 190-230 см. Сам хвіст має 1 м. Тобто, від голови до хвоста Амурський тигр має 290-335 см. Найдовший самець Сибірського тигра мав 350 см. Вага до 318 кг. Найбільший зареєстрований амурський тигр важив 384 кілограми.Самиці набагато менші. Довжина самиць від голови до хвоста 180-225 см. Важать 100-167 кг, інколи вага досягає і до 180 кг.
Окрім розміру Амурський тигр також відрізняється густим та товстим шаром хутра навколо шиї. Їхня голова також більша ніж у інших тигрів. Мають пухнасте хутро. Взимку воно досягає 6 см в довжину, на один квадратний сантиметр тигр має 3000 волосинок. Лапи мають додаткове хутро, щоб забезпечити ізоляцію від снігу. Також вони мають менше смуг. Забарвлення може бути золотавим або помаранчевим. Зустрічаються альбіноси (білий з чорними смугами і блакитними очима).
Африканський леопард − Panthera pardus pardus
Пантера плямиста африканська, або Пардус африканський (Panthera pardus pardus) − найвідоміший підвид пантери плямистої (пардуса), також це найпопулярніший підвид. Цей підвид пантери нерідко називають «африканський леопард».
Колір африканського пардуса змінюється по всій Африці. Залежно від місцеположення і місця існування, колір може змінитися від червонувато-коричневого до жовтого. Леопарди покриті плями, які є унікальними для кожної особини. Самці більші за самок.
У пардуса велике меню: від комах до великих ссавців. Можуть їсти і плазунів, і гризунів. Дуже сильні, можуть затягувати свою здобич на дерево. Нічні тварини, але, якщо голодні, можуть полювати і при сонячному світлі. Через недостатність ресурсів вони можуть полювати на худобу фермерів, через що люди починають полювати на них самі. Можуть довго переслідувати здобич, вбивають способом задухи. Прижимають жертву до землі і занурюють свої могутні зуби в горло тварини. За їжу не борються, якщо прийде інший хижак, то відступають. Деяку кількість води отримають з їжі, але, звичайно, повинні пити воду.
Африканський пардус живе по всій Африці, від гористих лісів, до савани. Більш за все люблять жити в тропічних лісах, до того ж там їм безпечно від головного ворога − людини. Найнебезпечніше місце для них − в напівпустелях.
Гепард, або пардус − Acinonyx jubatus
Гепард, або пардус (Acinonyx jubatus) − ссавець родини котових; найшвидший представник класу, здатний розвивати швидкість до 112 км/год. Гепарди єдині з великих кішок, які можуть муркотіти. Приручених гепардів у минулому часто використовували для полювання на антилоп.
Помітно відрізняється від інших представників родини котових. Тіло струнке і здається навіть крихким, але насправді гепарди мають розвинені мʼязи і практично не мають жирових відкладень. У гепарда невелика голова, високо розташовані очі і маленькі заокруглені вуха. Забарвлення піщано-жовте, з розкиданими по всьому тілу дрібними чорними плямами, а з боків писка − тонкі чорні смуги. Гепарди, на відміну від більшості інших котових, не можуть втягувати й випускати кігті. Маса дорослого гепарда становить 40-65 кг, довжина тіла − від 115 до 140 см, досить масивний хвіст має довжину до 80 см.
Гепарди мешкають у Африці, а також у Індії, Передній та Середній Азії. Через свій спосіб полювання, вони надають перевагу відкритим просторам: савани, напівпустелі тощо. В Африці гепард − найслабкіший з великих хижаків. Гієни, леопарди, леви, орли можуть відбирати здобич у гепардів і вбивати їх дитинчат.
Кіт лісовий − Felis silvestris
Кіт лісовий (Felis silvestris) − вид хижих ссавців з роду Кіт (рід) (Felis) родини Котових (Felidae). В Україні рідкісний ссавець, що підлягає охороні. Загалом подібний до свійського кота, але відрізняється дещо більшими розмірами (довжина тіла до 90 см) і відносно коротким притупленим хвостом, покільцьованим кількома (частіше 3-4) темними смугами. Кінчик хвоста чорний. Підошви лап чорні. Очі блакитні або сірі. Череп крупний, довжиною 90-110 мм, звичайно без носового прогину.
Сучасний ареал займає лісові області Середньої та Південної Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є східним кордоном номінативної форми лісового кота. Кіт лісовий поширений в Українських Карпатах, на Закарпатті (Виноградівський, Берегівський, Воловецький, Тячівський, Перечинський райони). Невелика популяція кота лісового виявлена в Чернівецькій області (Сторожинецький, Глибоцький райони), на Волині, та в Одеській області. Веде прихований спосіб життя. Селиться поодинці. Активний у сутінках та вночі. Теплолюбна тварина. Водиться в місцях, що добре прогріваються сонцем, з густим травостоєм, старими дуплистими деревами, в чагарнику. Виводкові лігва влаштовує в дуплах дерев, розколинах скель, під купами сушняку і колод, у норах борсука та лисиць, зрідка − на горищах лісових будинків, в очеретяних заростях.
Живиться переважно мишовидними гризунами, рідше птахами, плазунами, у крайніх випадках − трупами тварин.
Вороги і конкуренти − рись, лисиця звичайна, вовк, куницеві, бродячі собаки, великі хижі птахи. Значної шкоди чистоті виду завдають бродячі коти, які, паруючись з дикими, дають гібриди.
Рись звичайна, або євразійська −Lynx lynx
Рись звичайна, або євразійська (Lynx lynx ) − ссавець з роду рись (Lynx), що відноситься до ряду хижих (Carnivora) родини котових (лат. Felidae).
Довжина тіла самців у дорослому стані сягає від 76 до 110 см, а самок на декілька (3-6) см коротша. Хвіст − 10-31 см, висота у плечах 60-65 см. Вага дорослих звірів найчастіше дорівнює 16-20 кілограмам, інколи до 32 кг.
Рись має карі очі, китиці на вухах, короткий хвіст, великі гострі пазурі, та сильні задні лапи. Всі лапи зимою вкриті великим хутром. Жодний інший представник родини котячих не пристосований до снігу так добре, як рись. Рись в Україні зустрічається досить рідко: в Карпатах та на Поліссі. За недостатньо підтвердженими даними зустрічається в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Зустрічається також в гірських лісах Карпат, на Балканах, на Скандинавському півострові, в Польських Татрах, де-не-де в Іспанії, де вона живе і сьогодні, а також в Росії у Сибіру, де вона і тепер усе ще є досить звичайним звіром. Вона широко заселяє ліси від Прибалтики до Тихого океану і майже від Полярного кола до Кавказу, Алтаю, Саян й Сіхоте-Аліня, та в північній Америці.
Існує безліч варіантів забарвлення рисі, залежних від географічного району − від рудувато-бурого до палево-димчастого, з більш-менш вираженою плямистістю на спині, боках і лапах. На череві волосся особливо довге і мʼяке, але не густе і майже завжди чисто білі з рідкісним крапом. Південні форми зазвичай рудіші, шерсть у них коротша, а лапи дрібніші.
Слід рисі типово котячий, без відбитків кігтів. Задню лапу при кроці вона ставить в слід передньої. Якщо йдуть декілька рисей, то задні ступають точно в слід передніх. Рись віддає перевагу глухим темнохвойним лісам, тайзі, хоча зустрічається в різноманітних насадженнях, включаючи гірські ліси; іноді заходить в лісостеп і лісотундру. Вона відмінно лазить по деревах і скелях, добре плаває.
При великій кількості їжі рись живе осіло, при недоліку − кочує. У добу вона здатна проходити до 30 кілометрів.
Немає коментарів:
Дописати коментар